Весна...весна...пора чуттєвих квітів,
Думок моїх свавільних, вітру мрій,
Що носить їх щодня по цілім світі,
Тунелями стосунків, слів, подій...
Он, сонце розпустило знову коси,
І кучері лягли на плечі днів,
На серці заблищали щастя роси,
Наповнюючи душу до країв...
Хоч ти, весна, в душі моїй навіки -
Колись я відцвіту в твоїх садах,
Пелюсткою впаду у літні ріки,
І в осені лишуся на руках.
А ще...а ще зима...мороз і хуга,
Поріг думок свавільних замете,
Прелюдія - весною, взимку - фуга,
Між ними танго, вальси, фуете...
На кухні вже парує чай із м'яти,
Летять кудись хмарки, а з ними - час,
І хай собі летять, їх не здогнати,
Як їм не повернутись вже до нас.
Проте, весна...весна вирує в світі,
І крутяться, мов дзиґа, почуття,
Весна...весна...пора одвічних квітів,
Нових й старих миттєвостей життя...
***
Це поезія, Валеріє! Цікаво, чи видали Ви оту книгу, про котру мріяли?.. 
