Від мами спадок невеликий маю,
Бо ж не була багатою вона,
Та нею вишитий рушник тримаю.
Нітрохи й візерунок не злиняв.
Губами його бережно торкнуся
Й відчую запах найрідніших рук.
Неначе у дитинство повернуся,
Де вчила вона совісті й добру.
Не раз – не два карала її доля,
Позбавила й батьківського тепла.
Трудилася і в полі, і удома,
З неправдою боролась, як могла.
Давно пішла у засвіти далекі,
А рушничок, як і колись, цвіте…
«Як жить тобі було, мамо, нелегко!
Яке ж ти мала серце золоте!
Пірнають дні в обіймах у вечірніх.
Думки, як завше, водять хоровод
Про борг перед тобою мій, дочірній,
І сон буксує посеред тривог».
6.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
