Люблю море, але коли пісок ногами ворушу,
то згадую з радістю сільську свою сушу.
Коли у гості на село Клепали приїздили, то усі сусіди знали,
що до діда Андрія міські поприлітали.
Пекли хліб запашний, високий,
з кіркою репнутою, глибокою.
Картоплю запашну з печі виймали,
у бадиллі огірки збирали,
все було своє, смачне і рідне.
По селу, бувало йдеш, кожна дитина вітається,
а я вже і не згадаю декого, то запитую -
чиї ж ви такі гарнюні повиростали.
Чому в міському ритмі багато втрачаємо,
біжимо за заробітком, нікого не помічаємо.
Стали жити спроможніше, а серця збідніли,
мабуть перед Добротою ми провинили.
На жаль, вже ні до кого в село приїжджати,
але з Морем рідну сушу нам не порівняти.
