Колискові я писала
дітям й внукам залюбки...
А це вчора захотіла
написать її собі...
Бо ж бувають такі ночі,
що не можу я заснуть,
хоч стуляю свої очі,
що вони мені й печуть...
А колись у моїй долі
були світлими всі сни,
на життєвім моїм полі
щирі кожної весни...
То нічого, що стара я,
та держуся, не впаду...
Хоч своє вже віджила я,
та вперед усе ж іду...
Не лякають мене хмари,
та й пора мені вже спать...
Все минеться і розтане,
нічка спокою додасть...
Заглядає ніч у вічі,
розливає супокій...
Не потрібні мені свічі,
сон потрібний ніжний мій...
Колискову написала,
я сама собі просту...
І для себе заспівала,
засинаю й тихо сплю...
Дуже гарно в цю ніч спала,
і спокійна, як земля...
Жаль, що сну не пам"ятала,
як проснулась вранці я...
lo: 
