Себе - простити… Треба я́кось жити!
Доволі існувати в не-житті!
Засохли сльози… і зів'яли квіти…
Та треба до кінця свій хрест нести!..
Наш світ - падінь і злетів одночасно,
Ніхто не застрахований від ран…
Підвестись після кожної невдачі,
І далі йти, на заздрість ворогам!
Гріхів старих позбутись ми не в силі,-
Закреслити, змінити, відмінить…
Лише молитви життєдайна сила
Дає той поштовх, щоби далі жить!
Молитися, простити і любити!
Весь світ! Такий як є, без нарікань!
А коли важко - Бога попросити,
Від всього серця! Він поможе нам.
Себе прийняти й міцно обійняти!
Через минуле сміло перейти!
Радіти, вірити, творити й не здаватись!
Бо нам із Ним до обрію іти…
Себе простити - це найважче в світі!
Себе простити й знову віднайти…
Себе простити й знову полюбити -
Це як зів'яти й знову розцвісти…
