Дід і Баба посварились,
Посварились й не мирились.
А було усе ось так.
Дідо каже: "Сієм мак!"
Баба каже: "Підожди!
Сієм ріпу, як завжди!"
Дід із злості аж упрів,
І аж зуби заціпив.
--- Ти собі як хоч, стара,
Цього року --- макова пора!
Баба Діда не вмовляє,
Йде в город та й висіває.
Ріпку, ріпочку й ріпак,
Й не дивилась на той мак.
Ну і Дід наш не сидить,
Пішов грядки розпушить,
От посіяв Дідо мак,
Ну, а Баба той ріпак.
От минула вже весна,
Настала теплая пора.
Ось зійшов вже Дідів мак,
Ну і Бабин є ріпак.
Тут враз хмара надійшла,
Усе щиро залила.
Плаває в воді ріпак,
Мов моряк, поплив і мак.
Усе дощик затопив,
Усе, геть усе він змив.
Плаче Дідо, плаче Баба,
Ще й онучка підійшла,
Гірко плакала й вона.
