Вірш просто випурхнув з-під пера після прочитаного вірша, що закінчувався словами: "Лікарям теж треба якось виживати".
Лікар - в теплім кабінеті,
В кишені - валюта,
Цілий день у інтернеті:
На столі - комп'ютер.
Під дверима в коридорі
Теж весь день стовбичить
Довжелезна черга хворих -
Як до Бога кличуть:
"Сонцеликий Ескулапе,
Змилуйся над нами!
Ми ж усі тобі "на лапу"
Платим тисячами.
Чом же ти такий бездушний,
Злий і безсердечний?
Нащо нас в лікарні душній
Мучиш безконечно?
В тебе ж є вже й вілла й меблі
І Лендровер новий,
І грошей - хоч гати греблю,
Дві яхти чудові,
А ти все нам заявляєш,
Про низьку зарплату,
Що ти, бідний, вже не знаєш,
Як і виживати"...
На міському кладовищі
розрослись могили:
На хрестах слова: "Навіщо
Ми йому платили,
Коли бовдур незтелепний
Лікувати хворих?
Лиш в смертельнії щелепи
Запхнув в коридорах
Люд нещасний: хліборобів,
Вчителів, військових -
Котрі вас, ледащ-неробів,
Без докорів слова
Годували, ситих трутнів,
Своїми горбами,
Живучи у злиднях й скруті
Вашими рабами.
А вам досі мало й мало -
Все не нажеретесь.
Ще і віруса наслали -
Коли ж схаменетесь?"
Наостанок скажу прямо:
Вам не виживати,
А із рук криваві плями -
Каяттям змивати!
Ви майстерно продовжили розпочату тему, бідному народу дали свободу: хочеш - живи, а хочеш - вмирай! (Правда, іноді зустрічаються і совісні лікарі, доземний їм уклін)!