Щось є миліш від маминих очей,
А чи ніжніш від губ від материнських?
У них – тепло недоспаних ночей,
Що провела вона біля колиски.
Щось ліпше є від материнських рук,
Котрі тебе дитятком сповивали,
Реагували на найменший звук
І від біди собою закривали?
Щось тонше є від струн її душі,
Що стала оберегом для дитини?
І гріх найбільший, як стають чужі,
Бо код навік втрачається родини.
Щось є у світі більше того зла,
Коли матусю діти зневажають,
Чи докір чорний хтось із них послав,
А чи до неньки рідко заїжджають?
І найболючіше для неньки на землі –
Це поховати донечку чи сина.
Здається, кожен нерв її зомлів
І в коси посилає пасма сиві.
3.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
