Вона і він… Матуся й син… єдиний…
Ця зустріч їх останньою була.
Як і усі, жила і їх родина,
Поки в Донбасі задзвенів булат…
Вона і він… І мить, така важлива:
Матуся із тривогою в очах…
Але яка ж вона була щаслива,
Коли тулилась до його плеча…
Про все, про все забула у ту пору –
Вели розмову тільки їх серця:
Це він її надія і опора,
Дарунок її долі і Творця.
У камуфляжі, іх лицем змужнілим,
І з першим інеєм, що скроні притрусив.
Не був іще він чоловіком зрілим;
Стояв не просто воїн – її СИН!
Він думав теж про неї, найріднішу,
Якій він зобов’язаний життям:
Хоча б війна скінчилася скоріше,
Розкаже про синівські почуття.
Вона і він… матуся й син… дорослий…
І доля поряд пише свій вердикт…
І вічності згори прозорі очі:
Ніколи син не прийде вже сюди…
Вона і він… Матуся й син – єдиний,
Яким вона і дихала й жила. ..
Як мало щастя треба для людини,
Лиш би була дитиночка жива.
13.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
