Я пам’ятаю мить чудову:
З’явилась перед мене ти,
Як мимохідь видіння знову,
Як геній чистої краси.
В тенетах жалю безнадійних,
В тривозі гамір метушні,
Звучав так довго голос ніжний
І снились милі риси ті.
Ішли роки. Свавілля бурі
Розсіяло минулі сни,
І я забув твій голос всує,
Твої небесні риси ті.
І в глушині, де світ неволі,
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без щастя долі,
Без сліз, життя і метушні.
В душі настало просвітління:
І знову тут з’явилась ти,
Мов мимохідь твоє видіння,
Як геній чистої краси.
І серце б’ється, сни численні,
Бо в ньому як воскресли знов
І божество, і те натхнення,
І сльози, і життя й любов.
К Керн*
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
В томленьях грусти безнадежной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.
Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.
В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.
Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.
