Зима… Холоне і душа, й плече…
А час питає: «Як тобі живеться?
І що турбує? Що найбільш пече?
Чим помогла ти Україні-неньці?»
Розгублена, збираю я думки:
«А й справді, що? Війна ж не рік триває…
Загинули вже кращі вояки.
Героями і світ їх називає.
Й хіба ціна існує на життя,
Яке у них украдене війною?
Від смерті не буває укриття…
Ніхто ж не відкупився й… сивиною.»
І перебравши кожну тезу цю,
Я розбудила у собі сумління
Й мушу подякувати кожному бійцю
За його мокрі берці і коліна,
За те безсоння, котре терпить він,
За ризик бути снайпером убитим,
За опанований ним дрон і «Джавелін»,
За кров його, яку устиг пролити..
Багато назбиралося ще «за» –
Аж не встигаю і перелічити,
Та чую, як пече його сльоза,
Коли в бою не встиг перепочити:
«За те, що не в окопі спиш – в теплі,
У тиші й рідна стеля над тобою,
Молись, щоби ніхто з них не поліг,
А вийшли всі-усі живими з бою».
30.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).