Спинивсь Господь. Заслухавсь... Мова лилась, мов музика красива.
Слова дзвеніли, ніби пісня, тиха вечірня, солов’їна. Були вони такі іск-
ристі, немов грайливеє джерельце. Світилось сонце в кожнім слові,
проміння зігрівало серце.
Думав Господь: « Ой, гарна ж мова, мов тихий сильний плин ріки.
Уміють тут дорожить словом, то ж вірно служить їм віки. В ній кожне
слово, мов в намисті перлинки-бусинки рясні.»
Співала ненька колискову…
«Ой спи, синочку мій! Засни.
Ой спи, мій синку! Дужим, сильним,
відважним, мужнім виростай.
Землю свою люби, мій рідний,
свій рідний край оберігай.»
Згадав Господь: «Я чув цю пісню і бачив воїнів-синів! І їм співала
ненька рідна, край боронить навчила свій. Яка красива мова! Сильна.
Живе Моя в ній благодать. Стоять відважні козачата. Тут й слово вміє
захищать.»
Всміхнувсь Господь: «Тримайтесь, вої! Я з Вами у святім двобої.
Пора вже МИРУ панувати. Я хочу чути, як синочку співає колискову ма-
ти про сонце ясне й неба синь. Зросте тут в щасті кожен Син!»
Стояв Господь. Заслухавсь... Мова лилась, мов музика красива.
Слова дзвеніли, ніби пісня, тиха вечірня, солов’їна. Були вони такі іск-
ристі, немов грайливеє джерельце. Світилось сонце в кожнім слові,
промінням зігрівало серце.