І знову вечір. Мертва тиша
Не чую більше голос твій.
Уранці дав нам все всевишній,
А зараз - знову рештки мрій…
Ненавиджу думки про тебе,
В яких ми зовсім не разом.
«Чому, - звертаюся до себе, -
Ти не лишив це просто сном?
Чому пішов на біль розлуки,
Яка переважає час,
В який тобі цілую руки,
І в той, коли єднає нас
Година пристрасті, кохання
І неймовірні відчуття,
Немов уперше в востаннє
Дарує шанс для нас життя?»
Ти знов пішла. І вкотре стану
Я одиноким і пустим,
І щось в мені немов зів’яне,
І стліє в сивий рідкий дим.
Тебе нема. Ти не зі мною.
Знов не читаєш меседж мій,
І поки я іще з тобою,
Живі ще рештки наших мрій…
