Ходила Смерть по Україні,
Косу тримала у руках.
Збирала душі ,що блукали
По незнайомим їй стежкам.
Багато тисяч їх набралось.
Позаду смерті йдуть в пітьму.
До них коса і не торкалась,
Бо руський мір- вина всьому.
Під Харковом примкнули люди,
Під Маріуполь-ціла тьма.
Житомир,Суми та Чернігів,
З Херсона теж потік прийма.
І от дійшли вже до столиці.
Із Бучі чути стогін , плач...
Косу впустила Смерть безлика,
Заплакав вічності палач.
-Ні , ви не люди,не тварини,
Нема тих слів ,щоб вас назвать.
Для вас і в пеклі нема місця,
Вас будуть вічність проклинать.
А я до вас ідти не буду,
Щоб вічність ви в собі гнили.
Ще прийде час ,весь біль відчути,
Який ви людям завдали.
Прийняла душі українців,
Мов мати всіх обійняла.
Раніш вона була байдужа,
А тут любов своє взяла.
-Не плачте любі:- Смерть сказала.
-Не бійтесь буде все гаразд.
Усе минуло, ви страждали,
Господь уже чека на вас.
Мов іскри душі засіяли
І вознеслись на небо в вись.
А Смерть з коси скрутив тризубця
Сказала:- Ну москаль, ДЕРЖИСЬ !!!
6.04.2022р.
Олександр Степан.
