Іноді ми часто намагаємось
Те зробити, що нам не під силу,
Ми самі з собою сперечаємось,
Заставляючи сприймати щось насилу.
Та чи варто перейматись нам за те,
Що збиває з розуму і з тями?
Вперто інколи, а може й попри все
Ми розпоряджаємось життями…
Та чи треба серце надривати,
Коли байдуже комусь на все довкола,
І сльозами душу витирати,
Якщо вже наплакався доволі?
Варто намагатись щось казати,
Як тебе не слухають й не чують?
Та чи варто щось комусь давати,
Якщо цим знаряддям і катують?
Та чи варто намагатись кращим бути,
Тим, кому ти вже давно чужа,
Намагатись докричатись, чи забути,
Як живе надією душа.
Що робити, якщо сповнений промінням,
Та не всім це може знадобитись,
Як відноситись до всього з розумінням,
І, літаючи, о скелю не розбитись?
