Я осінь бачила… Вона отут була.
Прегарна пані в пишному убранні.
О ясноока! Ясно, ясно, ясно
Назустріч йшла й всміхалася мені.
В руках плетений кошик,
Там дарів – не перелічиш:
Безліч та й смачнючих!
А в косах листя й квіти із гаїв,
І хризантеми ніжно-запашнючі.
У довгій сукні з шлейфом вогняним,
Накидка із прозорого кришталю.
А погляд синій – синій з золотим!
Отак дивилась вслід би їй все далі, далі…
Котилось сонце, жовтень вечорів.
Лист облітав, маячив і мілів…
Його, загін вітрів крутив-кружляв:
Услід за сонцем з рідних яворів,
Манив до моря, теплих берегів,
З своїх домівок в ті далекі далі…
Гарно про осінь! 
