*****
Настав вже ранок, день новий.
Хоча і прохолода віє,
Я радий, що я ще живий.
Життю моя душа радіє,
Прекрасно тішиться, співа,
Танцює у веселім танці
Й думки приємні навіва
Мені невимушено вранці;
Думки про щастя, про любов,
Про світлі, ніжні почування,
Які без будь-яких умов
Ввійшли б у неї, мов світання
В цей світ, але вже назавжди
І в ній, мов дома, оселились,
Аби провісники біди
Повік у неї не ломились.
Бодай вони забули шлях,
До неї шлях бодай забули,
Щоб у думках і почуттях
Моїх вони повік не бу́ли.
У них бо місця їм нема.
Нехай про нього і не мріють!
Нехай поглине їх пітьма!
Нехай вони у ній зотліють!
Хай в ній зотліють до кінця
Й розвіє вітер хай щосили
Їх попіл, щоб людські серця
Ніколи вже не полонили,
Аби усі, мов квіт, цвіли,
Ні горя, ні біди не знавши,
І завжди в злагоді жили́,
Щасливу долю будувавши.
Євген Ковальчук, 31. 10. 2019
