Давно косметика лежала на полиці,
Є час і змога , та нема куди.
Давно не фарбувалась молодиця,
Війна лишає скрізь свої сліди.
Чом пропадати, взяла косметичку,
Пішла у поле, де осінні кольори.
Розклала фарби на суху травичку,
Помаду підняла, аж догори.
Підмалювала сонце, що у хмарах
І обрій ніжно враз за червонів.
А промені заплутались у чарах
і клен біля струмка затріпотів.
Взяла рум’яна, лист під фарбувала.
Чарівний блиск сипнула до води.
І та, мов зорянисте небо стала,
Безмежності краса І глибини.
Стежку підправила тональним кремом,
Що у полях зникала серед трав.
Змішала тіні чорні з чорноземом,
Де плуг недавно землю розпахав.
А пудру, вітер підхопив грайливо,
Порозсипав на сивий сухостій.
Таке складне, осіннє диво,
У косметичці є простій.
На це дивилася дівчина,
Тернулась пальцями сльоза.
І випадково, під очима,
Собі рум’яна нанесла.
Проміння сонця губи підкрасило,
Струмочок сяйва блиск подарував.
Волосся русе вітром розчесало,
А клен, листочком в щічку цілував.
16.11.22р. Олександр Степан.
