А зараз йдіть собі...
В вагоне тесном, среди сумок и баулов,
Прям на полу – ведь места не найти.
Верхом на чемодане, вместо стула,
Сидела женщина с дочуркой лет пяти.
В глазах заплаканных читается усталость,
Слез вылилось – на целый океан.
От прежней жизни только и осталось,
Воспоминания да старый чемодан.
Разрушен дом, разрушен мир, мечты разбиты,
Но живы сами – Бог благословит!
В дороге времени довольно для молитвы,
Пока до Львова поезд их домчит.
Вторые сутки уж, почти не евши,
В эвакуацию из Салтовки родной.
От голода и жажды обомлевшие,
Подальше от обстрелов путь держали свой.
На месте встретили, бесплатно поселили,
Хоть общежитие, но это все равно!
Важней гораздо, чтобы не бомбили,
И может слово теплое услышать от кого!..
На Краковском на рынке людно утром,
Копеечку народ имеет, кто на чем.
Она в молочный ряд зашла с Анютой:
- Скажите, а творо́г у вас почем?
- Не розуміємо ми мови окупанта,
Дивіться люди, що нечистий нам приніс!
Ви, пані, начебто на вигляд елегантна,
А як відкрили рота, то мій сир аж перекис!
Нам тут москальска мова не потрібна,
Від неї тільки горе і біда.
Наслухалася вдосталь її ненька рідна,
Це ж, з затаких, як ви почалася війна.
Це ж, ви там Ро́сію до себе зазивали,
Це ж, ви просили Путіна: - Введи!
Такі, як ви нам завжди заважали,
Даремно ви завіялись сюди.
- Простите, я как дома вас спросила,
Со временем я постараюсь подучить…
У меня муж воюет… Я такое пережила…
Скажите – сколько, мне ребенка покормить.
- Я бачу, ти кобєта дуже відзігорна,
Не хочеш втямити, що справа не в ціні.
До чогож цей язик кацапський є потворний!
Не зрозуміла ніц я, чуєш ти, чи ні?
От коли вивчиш нашу солов‘їну,
Прийдеш до мене – я послухаю тебе.
І мови не забудь навчить дитину,
А зараз йдіть собі... Ідіть у АТБ...
Вернулись в комнату, включили телевизор,
Там дама странная, неопределенных лет,
Рассказывает голосом капризным,
Что ее внуку, мальчик Гриша в садике сказал: - Привет!
- Бабусю, у садочку є москалик!
А бабця каже – треба бити москаля!
Йому не допоможе просто щиглик,
Ти кулачком йому щелепу направляй!
А ці «радітєлі», які сюди припхались,
З своїми москворотими дітьми,
То навіть аби і не сподівались,
Що їх «рєбьонок» може буть поміж людьми.
В садочку виключно державна мова,
Не треба тут нам цих кацапських бліх.
Як не подобається, то короткою буде розмова,
Із виплодком своїм – геть звідси за поріг!..
От слов услышанных вновь покатились слезы,
А в горле спазмом захлебнулся крик:
- Ведь мы друг друга понимаем без вопросов!
Ведь я своя! Я наша! Ну при чем же тут язык?!..
Сидят в вагоне мама с дочкой, фонари мелькают,
Обратно едет поезд на восток.
- Там ближе к папе, Нюта, там нас понимают.
Там дом наш, там найдется уголок…
ID:
973130
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.02.2023 14:22:40
© дата внесення змiн: 09.06.2024 13:54:03
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
