Шева був як двигун, що ніколи не зупинявся.
Завжди із кимось бився, знову із кимось зустрічався,
Потрапляв то у відділок, то у лікарняну палату,
Завжди пробивав у дев'ятку. Далі всіх кидав гранату.
Бігав як лось. Міг відтиснутися п'ятсот разів,
Валив усе скопом на одну шальку терезів,
Рубав один за одним гордієві вузли.
Заступався за дівчат. Казав козлам у вічі, що вони - козли.
У бурсі казали - світла голова.
Аби не жінки, не бабло, не бухло і не трава.
Він раніше за всіх нас купив першу розй**ану тачку.
Поважав мати, носив баті до тюрми передачки.
П'яний набавав татухи, навмання тицяючи у каталоги.
Стріляв у тирі. Ламав собі і іншим ноги.
Інка народила йому доньку́. Танюха - теж.
Він любив їх усіх. Його любов не мала меж.
Здавалося, півміста ходило напідпитку,
Коли він повертався - худий і щасливий - з заробітків.
Коли в браму вдарили роги Сатани,
Всі розуміли - він просто створений для війни...
Налетіла буря, всі розлетілися як пташки,
Десь у Європі над його постами нишком плакали всі його жінки.
Але, зрештою, він знову зібрав нас усіх ра́зом.
І нам важко знайти слова, важко скласти у фрази.
Тому давайте мовчки вип'ємо за Шеву в останній раз.
Шева був як двигун. Він був кращим із нас.
