25 квітня у Чернігові в музеї-заповіднику М. Коцюбинського відзначали 110-у річницю з дня смерті цього видатного українського класика. Захід пройшов на найвищому рівні. Зал аподував стоячи і ведучому Заслуженому артисту України Олексію Бишу, і місцевій капелі бандуристів ім О. Вересая (керівники - подружжя Миколи та Раїси Борщів). Це дійство і надихнуло мене на написання вірша
"За М. Коцюбинським"
Людська душа так схожа на агаву*,
Вінець якої їй дарує… смерть.
А мо’, і сенс буття в цім полягає –
Любов’ю здовольнитися ущерть?..
Його душа, утомлена до краю,
З байдужістю боролась до кінця
І поспішала до святого раю.
Боялась залишитись… без вінця.
Вона співала і крізь регіт грому,
Не зупинив той спів і туги біль,
Завжди розкрита для чужого горя.
Служити забувала лиш собі.
І серце його, чи то з волі неба,
У егоїзмі відчувало гріх.
Душа його трудилась не для себе –
Вогнем палала і навчала всіх:
«Коли душа про інших забуває,
Тоді вона пустелею стає,
Собі отрави в келих наливає
І, мов павук, мереживо снує».
Він жити павуком не хтів у світі,
Бо крила мав, щоб змірять висоту,
І, як Ікар, у славі полетіти,
Життя пізнавши і любов святу!
25.04.2023.
Ганна Верес Демиденко
*Агава (давньо-гр. αγαυή — шляхетний): багаторічна тропічна і субтропічна трав'яниста рослина родини холодкових з грубим, м'ясистим, великим листям.
(За рік до смерті, закінчуючи останнє оповідання «На острові», Михайло Коцюбинський писав: «Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі. Або її цвіт – високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі. Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти»).