А я біжу та спотикаюсь.
Боюся не встигнути, лечу.
Нема чим дихать, задихаюсь.
Хоп, на червоний проскочу.
Поки біжу, то відбиваю
я ритм травневого кінця,
бо літо скоро, я то знаю.
Коліна всі будуть в синцях.
Дерева мене так і кличуть,
а я ж не можу, я лечу.
Гольф сповз з ноги, мені так личить,
Піджак висить вже на плечі.
Оркестр оре і чутно дзвін,
оно видніється товпа.
Я встигла, не розбив колін,
машуть рукою, он моя орда.
Добігла, видих, серце наче молот.
Багрянцем щоки обдало.
Поїсть не встигла, чую голод,
може піон з''їсть? Ну його!
І от стою я, сонце жарить,
а мікрофон старий гудить:
"Мы так хотим вас всех поздравить!"
Пустіть мене, я хочу пить.
І ось нарешті, чую, він!
Останній дзвоник дзеленчить.
Ноги несуть з вітром вдогін
у незабутню літню мить.
А бант злетів, і гольфи спали,
піджак забув про світ зовсім.
Що так час лине ми не знали
Бігши із вітром навздогін…
