Як раптове омріяне щастя,
Віра у велико́днє причастя,
У бабусин старий оберіг,
Що його у шухляді зберіг,
Наче шалик мереживокри́лий,
Ніжний яблуні цвіт облетілий,
Землю перший закутує сніг…
Білизна́ чорноту поглинає –
Сподівання у серці зростає
На очищення світу від зла,
На повернення в ду́ші тепла.
Як поетові – аркуш паперу,
Як тканини сувій – модельєру,
Нам природа натхнення дала.
Ніби перше кохання, не вічний,
Тож відбудеться явище звичне –
І брудною водою до ніг
За годину стече перший сніг.
Та йому бути вдячними мусим,
Бо у наших зневірених душах
Він надію посіяти зміг.
Листопад 2023 року
Дякую!
