Там, де найвужче, любко, там, де найвужче!
Де каравани верблюдів скрійно стоят...
Біль тобі серце, наче зерня́тко, лущить!
Всі тобі рідні знов поставали у ряд...
Па́ночку Богу мало хрестів, і смерти...
Па́ночку Богу крови замало і хоруго́в...
Любко, не плач, хто тобі сльози має утерти?!
Всюди, де зи́ркнеш - чорне з найперших обнов.
Зранку роса напуватиме ноги і трави.
Зранку коро́мисло хтось без відра, а таки донесе!
Славу підо́йме оту, що не багнула слави -
просто би жити хотіла собі, та й усе...
Бийся у груди, невтішена любко, і дужче
знов налягай на обло́ги, втираючи піт!
Там, де найвужче, вперто бери, де найвужче!
Поки верблюдів тримає на прив'язі світ...
7.08.24 р.
