Так легко бачити когось -
далеко, близько без різниці.
Судити легко так, чогось,
й вершити "страту" без рушниці -
словами, діями, людьми,
вже аби чим, щоб лиш судити,
щоби між "сірої" юрми
себе у сірий не бруднити.
І не біда, що чорний бруд
із рук не можна буде змити.
Театр коміків - абсурд!
Аби лиш в очі посвітити -
себе собою ж засліпити
і далі жити, легко жити...
Так просто бачити когось -
аби себе ніде не стріти.
Чужа мізерія чогось
нам застилає очі - світить
морської темряви маяк.
Пішла б до нього, чи одна я
з орбіти вистрибнула б? Як?
Спитию всіх (усі все знають)
