Місяць молодий в тиші мовчазній
Тоне в сяйві зоряних лаштунків.
Сон чомусь не йде, не зімкнути вій.
В чарах ночі плутається думка.
Все колись було, вітром замело.
Памороззю коси притрусило.
Стерлись чобітки, витерлось пальто,
В часі загубилися і сили.
Нічка на льоту денну суєту
У нічному лоні приховала.
З бісеру плету квітку польову,
Зцілюючи розпачі і рани.
Знов пишу рядки дітям залюбки,
Дякуючи Богу, що їх маю.
— Діти золоті, дай вам Бог пройти
Крізь колючі терни й сірі хмари.
Будуть ще у вас, знаю без прикрас
Дні, сповиті щастям у розмаях!
Вогник ще не вгас! Є на все свій час!
Зійде сонце ще на небокраї!
Свічка мерехтить, за вікном сніжить!
А літа земні несуться плаєм.
— Жити не спішіть, цінна кожна мить!
І вона назад не повертає.
Поки ще іду, поки жду весну,
Поки здатна вірити й любити,
Знов і знов пишу і плету, плету
З бісеру весняно-ніжні квіти.
05. 02. 2025 Л. Сахмак (Л. Сахарук-Маковей)
Картинка з інтернету
