Не розуміючи чому,
Я повертаю проти ночі,
В одній заквітчаній сорочці
Стаю босоніж на траву.
За кожен крок плачу теплом,
Я відчуваю кожен дотик,
Холодний із туману подих,
І через хащі напролом.
Затягне небо чорний дим,
Я снів не бачу поміж голок,
Беззвучно крикнути на сполох,
Зіткнувшись с поглядом рудим.
Яскраве світло в тих очах,
Я цей вогонь сховаю в скроні,
В спітнілі злякані долоні,
Звільняючи шалений страх.
Без крил під ранок на ставку
Я пір’я по воді спускаю,
Нічних пригод не пам’ятаю,
Світанок… сонце на шляху.
