Я живу, як живеться, бо всі так живуть -
розмірено, тихо, без крайнощів диких...
А роки, мов човники білі, пливуть,
розчиняються, гаснуть в далекій блакиті...
Десь за обрієм мрія чекає мене,
ну а я все вагаюсь: "На землю чи в небо?"...
Так, дивись, непомітно життя промине,
і вже буде запізно для "треба - не треба"...
Я сумлінно чекатиму, знаєте, дня,
коли зірочка згасне, чи свічка дотліє,
чи порветься струна, чи скінчиться життя...
Тільки ж хто замість мене здійснить мою мрію?
