Так швидко пролетіло життя,
Чи весело, чи сумно…неважливо.
Тепер я прошу каяття.
Життя пройшло – це так несправедливо.
Тепер я зрозуміла вже усе,
Тепер я згадую усі дрібниці.
Тепер – це не минуле, це не те,
Проїхав поїзд по смертельній залізниці.
Чому я рідко так молилася за все?
Чому тепер, тепер а не колись?
Я ж знала, знала, що усе мине,
Та не молилась я, а ти молись.
Усе мине, і щастя і журба,
Усе піде в незнаний для нас світ.
Якби раніше, ще раніше знала я,
То б відвернула цей страшний колючий гніт.
Та грішні ми й незнаємо нічого,
Не відвернути нам страшну біду.
Не розуміємо ми за життя простого,
Не вивчили ми істину одну.
А істина – простішого немає:
Молитись і щасті, молитись і в біді.
Та ми незнаєм й серденько страждає,
Тепер шкода, тепер шкода мені.
