Не дивлячись на вік свій надто пізній ,
В данині і в обожнені дівчат
Батий на Русь наклав гачки залізні
До тисячі вже літ тому назад.
Не раз йдучи по вулиці містечка,
Я бачу як майне лице доби
Конячин , маргінесів і вуздечок,
І люду , що зіп’явся на диби.
Насіяв хан свого насіння вдосталь,
До наших днів їх обриси живі,
Мій друг чорнявий поглядає скоса,
Чуприна мов смола на голові.
А я - русявий, світлолиций Вова
Широкі очі, сині мов ефір,
А друг мій інший , інша передмова,
В очах вузьких несеться степом звір.
О скільки їх із тих країн далеких,
Пророслих на землі цій насінин,
Та це не має нині небезпеки,
Хто тут родився – України син!