Крізь спеку і зливу морозні вітрила
Я розправляю і кину тобі
Світ, що навколо спікається нині,
Яснеє сонце в ці довгії дні.
Бачити знову твоє підвіконня
Я б не хотіла, я йду між дверей.
Морем зволожені ніжні долоні
Міцно тримають свій вузол. Ти де?
Де мої мрії, де вітер холодний,
Де моя осінь, дощі, мій туман?
Знову мовчу. Знову кличу… все знову,
В жовтому місті крізь вулиць сама.
Крізь небеса я шукатиму звуки,
Пісню твою, що напишеш колись,
Ти, як дозволиш, я нитки, що руки
З неба тримають, відв’яжу тобі.
Скину весь мотлох, щоб зводити сходи –
Безліччю кроків із райдуг і мрій.
Ти неземна, хоч і людського роду…
Кличе під крилами вітряний змій.
… віриш чи ні? Чи зникатимеш знову,
В серці здіймаючи сплячий вулкан?
На перехресті твоєї дороги
Десь би зустрітись. Світ дивний. Хтозна…
