Із думного древа струсити б слова,
Як зорі достиглі в галактиці.
Надію Бог в серце живу підлива:
Словесних садів необхідно дістатися.
Колись у дитинстві плоди із вершин
Для мене були найсмачнішими.
Шукати слова на високий аршин!
Приймав незворотне я рішення.
Вони в піднебессі, у тиші садів -
Дарунок великий Всевишнього.
Подайте слова із-за райських плотів,
Благаю без пози подвижної!
Із думного древа я падав не раз -
Вже й віра не лилася солодом.
Та тільки не стрів я словесних оаз -
Звичайні засяяли золотом!
Лиш в серпні приспіють завітні плоди
Небесного думного дерева,
Піду я за ними, лишивши сліди
По небу. Із власного терема.
