Холодні знову твої слова,
Поцілунки стали кроваві.
В мене вже болить від тебе голова,
А години стали мляві.
Хоча я люблю тебе,
А може я вже звикла,
Що ти убиваєш наркотиками себе,
Я так хочу, щоб я зникла.
Ні, ти не ображаєш мене,
Ти просто мене дуже любиш,
Я прошу, не вбивай себе,
Ти ж так і мене згубиш.
А ти мене знову не чуєш,
Ти сліз моїх не бачиш,
Ти себе від мене ховаєш
І від світу всього зникаєш.
Я не розумію тебе,
Ти постійно усміхаєшся,
Ти говориш, що любиш мене,
І знову із дому ушиваєшся…
Мені набридло тебе в такому стані зустрічати,
Набридло з тобою в одне ліжко лягати,
Але не можу тебе на вулицю виганяти,
Адже я не можу в тебе у собі віру убивати…
Я той день не забуду
Коли вперше тебе зустріла,
Я зразу зрозуміла, що твоєю буду
І в собі щось пробудила…
Я зазирнула в твої зелені очі,
Я побачила в них безпеку,
Тепер ці очі біля мене майже кожної ночі,
І я від них оберігаю домашню аптеку.
Кожин день схожий на вчорашній,
Ти до дому можеш не прийти,
Ти в моєму житті не лишній,
Але я можу з твого життя піти.
Але один вечір в мене до сих пір убиває,
Тебе уже другий день немає.
Дзвінок у двері чую,
Що «це ти», собі звітую.
Дивлюсь, міліціонери. Відчиняю двері.
Вони знайшли тебе мертвого у сквері.
От скажи, що мені робити,
Як мені далі жити…
Я зовсім іншою стала,
Тепер, я себе вбиваю,
Бо я так за тобою страждала,
Без тебе життя не уявляю.
Ні, це не наркотики,
Це моральні муки,
Пам’ятаєш, ті весняні котики,
Які брала від тебе в руки.
Тепер вони у тебе на могилі,
Мої сльози на нашій скатертині,
А твоя і моя кров у нашій дитині,
Яку ти нажаль, не знав…
Це факт!!!! 
