Долинає з-під землі
Моє грішне нездолане
Це рушить кайдани в імлі,
Воно просто не зламне.
Я цілую вустами його,
До нього линуть мої слова,
Він просто сказав про того,
Кого уже давно нема.
Від нього тремчу,
Від нього я млію,
До нього на крилах лечу
І про нього я мрію.
Мій ідеал лише він,
Такий на світі він один,
Кароокий мій властелин,
Який розтворяється в мені, як дим.
Туманом він на землю прилине
Для того, що відчути мій смак
Він так просто її не покине,
Бо він є Апокаліпсиса знак.
Головна його фішка:
Гра з життям,
Він незвичайний, не те, що книжка,
Заполонив мене своїм відкриттям.
Волосся його розвівається при вітрі,
Коли летить він на своєму чорному коні,
Він просто як те життя при виверті,
Він такий же який наснився мені.
З ним я забуваю все,
Лиш відчуваю поцілунки,
Я вільно говорю про це,
Адже його жертвоприношення мої подарунки.
Усміхатися його навчила я,
До життя безсмертного провела,
Я колись сказала йому: « Я твоя…»
І більше слова не сказала я.
Його очі засвітилися враз,
Вуста його подарували поцілунок мені ще не раз,
Гарячі, палкі тремтячі слова
Стали мої на віка.
«Ти протяг до мене руки,
Обняти мене до смерті,
Щоб я не відчувала муки,
Коли він віддарить мені свої миті.
В тобі я знайшла себе.
Волю безкраю і храм,
Ти цим вабив мене,
Начебто ти мій Адам.
В біблійські розповіді не віриш ти,
Тому що знаєш про походження світу,
Розкажи мені про перші квіти,
І про те, коли приведеш у світ темноту.
Відчайдушність до сказу доведе,
Твоя турбота до мене клан приведе,
Я не знаю кричу тобі: « Ти де?»
А ти в справах не чуєш мене.
Ти прийдеш до мене,
Майже зумів сказати:
«Вибач, мені пора йти…
В пам’ять про мене візьми перші на землі квіти…»
Я підніму на тебе очі,
Згадаю те, що було минулої ночі,
Обійму, поцілую тебе
І прокляну себе.
І ще раз в карі очі подивлюсь,
Ненароком за метирюсь.
«Вибачай, за такі слова
Просто тебе завжди любила я…»
«Ні, зажди, я не кохала!»
Ти: « Чому, «Люблю» колись казала?»
«Зрозумій, так легше відпустити,
Коли сказати, що не змогла тебе полюбити.»»
Усміхатись навчила я його,
Але сльози роняти сам зумів,
Я часто згадую про нього
І про те, що він не зрозумів.
Кохання ― це біль і смерть…
Не перечте мені!!!
Колись я думала, що це лиш мить,
Але вона являлася мені і далі в вісні…
Я без нього страждаю, вмираю,
Вічність на собі не відчуваю,
Заплющу очі я знов,
Бо перед мною ця клята до вершника Апокаліпсису любов…
(середа, 20 травня 2009 р.)
ID:
235194
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.01.2011 17:22:39
© дата внесення змiн: 16.01.2011 17:22:39
автор: Даша Піддубна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Бо ти мені подобаєшся і такий....Хороший, хороший... 
не буду... 
