Поспи.Ти стомлений.За сотні
Миль я відчуваю важкі твої повіки.
Не можеш?Ну,хочеш ніччю стану?
Твій розум буду розважати,
Щоб дав душі твоїй поспати.
Не хочеш.Ну, хочеш я весною
Стану,дістану найдорожчі ліки,
Не хочеш,навіть і весни,
Я зрозуміла,ти,ти хочеш бути
Лісом,мене на вітах колисати,
Мій погляд дикий відчувати,
Мені належати.Тоді,
Тоді не спи,і,навіть,не дрімай,
Бо ліс мій весь у павутинні,
Врослась зараза в його віти,
В народі зветься омела,в полоні
В неї все,не тільки те,що лиш цвіте,
В полоні в неї,навіть зелені квіти,
Квіти,ромашки польові,
О,віти мої,віти!
Я никогда не понимал подобной манеры написания стихов, не умел их читать, а Ваши почему-то нравятся... Наверное, потому, что в каждом из них есть частичка Вашей души...
Ольга Ратинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В каждом частичка моей души........приятно,что Вам нравится
В каждом частичка моей души........приятно,что Вам нравится 
