Півпланети чужих. Від розлуки і до розлуки, -
Це знайомий маршрут для сердець міліардів, що ж...
Тільки б сила була, щоб стискати життя і руки,
Ну і ще парасолька, та це зрозуміло - дощ.
Я тебе не чекав, ти прийшла, як завжди, нежданна
Ти постукала в світ, я тобі відчинив вікно
І твоя заметіль, непідкорна і невблаганна,
Залетіла у дім. Я тебе не чекав давно.
Серед книг і полиць ти розсипала трохи снігу -
Навесні прибереш! - Посміхнулася мимохідь
- Не сумуй, я вже тут. Ти ж без мене не був щасливим?
- Ну а ти? - Це пусте... Я щаслива вже сім століть.
Сім століть до весни. Сім виснажливих довгих кроків.
Я тебе не чекав, але зиму вгадати - зась!
Ти покажеш мені де шукати одвічний спокій,
Але ти не збагнеш, що для тебе я просто згас.
не смій гаснути...
і ще мені прочиталося трошки інакше:
"Ну і ще парасолька, та ще зрозуміло - дощ"
і це дуже гарно - "сім століть до весни, сім виснажливих довгих кроків" - музика...
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якась незбагнена асоціація з "Ты появишься у двери В чём-то белом, без причуд, В чём-то впрямь из тех материй, из которых хлопья шьют"... Не знаю, чому. Дуже сподобався вірш.
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
