Свою боль приструню я как дикого зверя,
свою боль я как в клетке из мыслей держу.
Боль моя, никому в этом мире не верю!
рядом нет никого,никому не скажу.
Ты как Зверь одинокий, дичавший годами,
Нападаешь, рвешь сердце мое и рычишь,
Неожиданно вовсе вонзаешь с когтями
Яд свой жгучий и ночью со мною не спишь..
Боль моя - это зверь агрессивный и хитрый
но я опытней стала, а значит сильней -
сердце спаяно, лапы у зверя избиты,
она рвется, а я насмехаюсь над ней.
Я ее приручу, Боль теперь - мой соратник
и советчик ,и друг (ну а это - важней).
Боль верна мне , но редко душа моя плачет
вспомнив вдруг ее прошлую..Стоп!
Больше
Не смей!.
приручення зазвичай закінчується усмиренням звіру - ви можете стати друзями і ти від болю будеш отримувати насолоду, як би то збочено не звучало..
ДУЖЕ ЧУТТЄВИЙ ВІРШ
LIRA відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
коли вона прокидається - починають тремтіти канати якими вона зв'язана(а то лише струни душі)чимдуж вона біситься тим яскравіші переживання.
але вона приручена.бо мозок так влаштований ,що благополучно все забуває ,те ,що приносить страждання.замуровує.спалює.спаює.звір не повинен дістатися до крихкого чогось,до чогось вразливого.
