Хто людину наставляє,
Той знаходить ласку,
А хто мудрості навчає, -
Спасає від пастки.
Мудрий сім раз відміряє,
І лиш раз відріже,
А немудрий, не вгаває,
Доки все не зріже.
За кого ти поручався,
І з тим і братайся.
А в кому засумнівався,
І з тим і не знайся.
Як іржа залізо точить,
Так і недруг проковтнуть захоче.
Бува таке: справедливий
Гине в справедливості,
А бува – несправедливий
Живе у злостивості.
Мудрість робить мудрого
Ще мудрішим.
А любов, мудрішого
Робить ще й добрішим.
Божа Любов –
Світло, Істина, Маяк.
Хто живе в любові,
На тім Божий Знак.
Всі ріки течуть в море –
Це істина, ні дать, ні взять.
Спливе печаль твоя і горе,
Якщо не умом, а серцем захочеш
Христа прийнять
Не шукай і не ходи
По шляху везіння.
Вперто шукай і знайди
Свій шлях до спасіння.
Бо везіння – то туман,
Швидкопроминущий,
А спасіння – хлібний лан,
І нектар цілющий.
Не квапся устами.
І серцем не поспішай.
Не стріляй словами,
Речами не побивай.
Не спіши у своїм дусі
Гніватись на друга.
Не чини своїй подрузі,
Крий Боже, наруги.
"Наймарніша марнота", -
Сказав проповідник.
Наймарніша марнота –
Між друзями звідник.
Звідник, неначе огонь,
У злості згорає,
Наче плескіт між долонь,
Що швидко вщухає.
27.12.2003
ID:
272094
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 26.07.2011 16:00:33
© дата внесення змiн: 26.07.2011 16:00:33
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
