Губи... Очі... Руки... Палкий прощальний поцілунок, Знайомий до болю силует, Ніжний останній дотик... Як це все знайомо, а на серці камінь, який давить, і заважає дихати глибоко... На повні груди... На серці рана, шлях в тумані, ти не мов дитина в якої забрали щось для неї дороге, і ці очі, очі повні смутку, і жалю, які не знаєш куди сховати... В такі хвилини тобі наплювати на все... Відношення до життя стає настільки легковажним, що ти готовий на безглузді дурні вчинки, які не будуть мати жодного логічного значення, і лише голос... Їі голос стримує тебе... Голова не працює... Розум відключений... Ти у відчаї... ©
ID: 275172 Рубрика: Проза дата надходження: 15.08.2011 03:59:18 © дата внесення змiн: 19.11.2011 02:59:25 автор: alex86
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie