Лише людина здатна розмовляти. Цей дивовижний дар ,вона отримала від природи.
Проте часто ми говоримо те, чого говорити не потрібно. Слова летять з вуст, немов дощ сиплеться до долу: густо та щедро. А от під який "дощ" потрапиш?! Якщо твій співрозмовник: добра та щира людина, то під таким "дощем" можна і "скупатися" та коли ти зустрічаєш ворожу, злісну особу на своєму шляху ,краще сховатися під "парасолю аури". Чи часто ми задумуємся про те, що ми говоримо? Звичайно, ні. Іноді, потік слів, речень промовляємо машинально, навіть не задумуючись про наслідки такого "потоку". А можливо все ж таки треба, перед тим як сказати, подумати? Адже, порада, обіцянка чи прохання несуть в собі моральні цінності, на які ми з вами рідко звертаємо увагу. Не дарма в народі кажуть: "Слово,не горобець, вилетить не впіймаєш" або " Мовчання - золото." І дійсно це так, не важливо навіть буде хтось з цими висловами сперечатися чи ні, а слово було і буде відігравати велику роль в житті кожної людини. Ще з раннього дитинства, коли ми промовили перше слово "мама" і до глибокої старості, коли крізь потріскані вуста почується тихе "пробач". "Не оскверняй свої вуста" - наголошують Біблійські постулати. А от прислухатися до них чи ні - вирішувати кожному з нас. Адже,всі ми йдемо своїм шляхом, на якому зустрічаємо і добрих, і злих перехожих, а от яке слово дістати з глибини своєї душі,щоб принизити чи возвеличити зустрічного?! Це теорема, яку потрібно довести кожному з нас .
