Крики і стогони, плачі й прокльони,
В душі вселились зневіра і холод,
Не затухають пам’яті дзвони, –
Рік тридцять третій. Вересень. Голод.
Поля світанкові недолею зорані,
Сльозами засіяні, кров’ю зійшли,
А чорнії ворони, чорнії ворони
Небо і сонце закрили крильми.
І згорає душа у пекельнім вогні,
Занімілі вуста сухі і гарячі.
Незрячий Христос на сірій стіні,
А під ним – немовля
від голоду плаче.
Шляхи, наче долі, летять в різні сторони,
Та всі, як один, до недолі ведуть,
А чорнії ворони, чорнії ворони
Очі дівочі у полі клюють.
І згорає душа у пекельнім вогні,
Занімілі вуста сухі і гарячі.
Незрячий Христос на сірій стіні,
А під ним немовля
уже більше не плаче…
