Коли у задусі хлібів
Ти у полудне очманієш,
Тоді можливо зрозумієш
Далеких пращурів-дідів.
Збагнеш тоді їх щастя щемне,
Що їм дарує тихий лан
І горе їх в часи буремні
Збагнеш можливо,тоді сам.
І пошкодуєш вже напевно,
Що щастя цього не зазнав,
І хоч наслідував їх кревно,
Та хліборобом все ж не став.
Ти ,мов відірваний писток,
Кудись за вітром закурився.
Тоненький роду колосок
Між бурьянами загубився.
