|
Почалося все у далекому 1975 році… Пощастило народитися красуні Іванні в день водохрещі 19 січня. У народі казали, хто народиться на велике свято, тому доля пророкує важке життя. Так і мала Ванка чула це повір’я ще з дитинства і готувала себе до важкого життя, дуже вже і довірлива вона була до цих всяких вірувань, пропускала їх крізь себе, мов тая губка, всмоктати могла, а ось видавити з неї цих думок вже ніхто не міг.
Вірила у гороскопи, сама собі пророкувала те, що народилася під знаком Козерога, то значить дуже вперта, не любила відходити від назначеної путі, щоб всі ще раз сплеснули у долоні і сказали: «Ну і погляньте, справжній Козеріг. Вперта ж яка». Після таких слів все більш і більш починала гордувати і придумувати, чим же ще таким вразити усіх, щоб із ще більшим запалом повторили ці омріяні словечка.
Першими таку несамовиту впертість доньки помітили батьки, що ще з дитинства помічали, що все, за що вона хапалася і що їй припадало до душі доводила до кінця, або ж до досконалості, тому і вирішили віддати її до музичної школи.
Як казала матуся: «Я все життя мріяла грати, хай хоч моя донечка втілить мої мрії».
Донечці ж не дуже до смаку припадало втілювати чужі мрії, вона й свої почала будувати, але материну пристрасть до музики все ж не кидала, вона перетворила її у іншу забаву.
Її дуже приваблювала кар’єра медика. Ще з дитинства заслухувалась розповідям таткового кращого друга Сергія про різні операції. Як до нього серед ночі привозять пошматовану людину, а на ранок, як нова копійка, а через тиждень і наче й взагалі нічого і не було, так вітерець десь поряд промайнув.
Він для неї тоді ще у дитячі роки став більш ніж Дід Мороз чи Святий Миколай. Дядько Сергій став для неї чарівником, що рятував людські життя, а те, що пацієнти в нього як виживали, так і подеколи вмирали, їй краще не знати було. У думках маленької дівчинки від рятував кожне з життів. Їй навіть іноді здавалося, що він володів чарівним дотиком, яким і лікував своїх пошматованих хворих.
Вона грала для нього на фортепіано, він же для неї все нові і нові історії розповідав про чудесні зцілення.
- Ось я вивчила для Вас «Місячну сонату» Бетховена, ходімте послухаєте. – Тягнула за руку здорового дядька вже майже доросла п’ятнадцятирічна Іванна.
- Відчепись від дядька Сергія. – Наполягала мати, яка сама поралася з кухонними справами і майструвала обід.
- Ні, що ти, Олено. – Відповідав Сергій. – Мені навпаки в радість слухати, як вона грає. Пішли, Іванно.
Щастя так і видно було засяяло в очах Іванки, вона схопилась і побігла до піаніно, яке для неї татко п’ять років тому прямо виборов у магазині з лап одного єврея, що вже так намагався завищити ціну, але татко Іванни не з простих, він знає всьому у цьому житті ціну. Ось завдяки цьому знанню, одним весняним ранком разом з дядьком Сергієм і ще двома мужніми хлопчиками, що їх знайшов татко на вулиці, поманивши яскравим червонцем, вони і затягли це щастя на їхній третій поверх.
Іванна сиділа за піаніно, і все старанніше і старанніше намагалася виводити мелодію, а здавалося, що то не її пальці торкаються клавіш, то янголи співають десь у небесах цю сумну і гірку, мов тая редька, мелодію.
Сергій дивився і не міг зрозуміти, як ця чотирнадцятирічна дівчинка змогла його так розчулити, що аж сльози навернулись на його вже давно посохлі і як йому здавалося кам’яні очі.
А тут прямо, хоч бери і плач. Було відчуття, що вона не просто торкається своїми ніжними і тонкими пальчиками цих клавіш, а докладає туди такого сенсу, наче вона вже все таке в житті і відчула і прожила. А може ще тільки доведеться?
- Іванно… - Зупинив її прямо таки перелякавши, коли схопив за руку дядько Сергій. Іванна аж розгубилася, почала згадувати, як грала, чи не зробила якоїсь помилки, але не лізли думки в її бідолашну голову, все пливло перед очима від його зелених очей. – Іванно, тобі не добре? – сам собі перелякався Сергій.
- Ні, ні… - Нарешті схаменулась бідолашна Ванка, злякавшись, що дядько Сергій може помітити те, як вона пірнає глибинами зелені його очей. Уже роки два десь як вона почала розуміти, що відвести погляду від його очей не може, а у очі однолітків навіть і дивитись не хоче.
Хлопці ж як і годилося задивлялися на гарненьку, але дещо худорляву Іванну.
ID:
344726
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.06.2012 11:51:40
© дата внесення змiн: 19.06.2012 21:30:03
автор: Біллі Джин
Вкажіть причину вашої скарги
|
