Відколи я вернувся в світ,
Я став позбавлений спокою,
Крізь пелену пройдешніх бід –
І щось не так вже з головою.
Мені лишень всього ось двадцять,
А про сім’ю уже думки,
Про сина і подружнє щастя,
І про батьківські голоси.
Я не скажу, що вже дорослий,
Бо досі вірю в чудеса,
Однак думки зайшли у гості,
А на дворі уже весна.
Мабуть, мої інстинкти сплять,
Бо переконаний доречно,
Що я віддав би Вам життя
Від одинокості відречень.
