Запах урану у нашім повітрі,
Уражені сили стихій,
Зима вже чомусь приходить у квітні,
Ти – свідок й причина подій.
Прикрита брехнею пелена правди,
Перетворені в радій думки,
Холодним дощем припікаються рани,
Й самотні крізь степу хрести.
Руйнуємо нині своє сьогодення,
Спалюєм в попелі «завтра»,
Ти дивишся в сонце – грізне і темне,
З надією жити? Варто!
Дитячі будинки затоплені з часом,
Проігноровані сни,
Немає нічого з прикметником «власне»,
Відлунням у вічність «завжди»…
