Баба, мов би з дуба впала,
На «Дім 2» вона запала.
Дивиться не моргне оком,
Дід завадить ненароком.
Мов та птаха вилітає,
Швидко двері закриває.
Баба, мов би та тигриця,
Жити так їм не годиться.
Може пульта де сховати?
Як ту бабу вгамувати?
Якось зранку дід пробудився,
Туди-сюди подивився.
Нема баби, вийшов з хати,
Скрізь давай її шукати.
А вона сидить на лавці,
Взула зовсім нові капці.
Сідай діду є розмова,
Той присів не мовив й слова.
- А тепер на вус мотай,
І мені не заважай.
Добре я обміркувала,
Довго думу все гадала.
«Дім 2» свій я хочу мати,
План вдвох будемо складати.
Прибери іди все в клуні,
А я піду до Настуні.
Запроси діда Ониська,
Поряд з ним живе і Пріська.
Погукай Марка із хати,
Любить він у день поспати.
Скажи Мотрі і Федорі,
Можна ще й сказать Миколі.
Слухав дід уважно все,
Що це баба там плете.
- Чи стара ти геть здуріла?
Одур голову обсіла.
Ледь волочить Марко ноги,
Вже не бачить він дороги.
А Микола літо, зиму,
Не знімає куфайчину.
А казав мені Онисько,
Що вже бачив смерть він близько.
Кавалери всі під стать,
Кого будеш вибирать?
Я козак ще хоч куди,
Принесу тобі води.
Ще й дрівцяток нарубаю,
У дворі попідмітаю.
Як моргне до мене Пріська,
Роздивлюсь її я зблизька.
Ще й Настуня хоч куди,
Так не довго до біди.
Була юність, мовби вчора,
Не вгавала все Федора.
Усе бісики пускала,
І до мене загравала.
Ну, а Мотря заспіває,
Душу навпіл мою крає.
Отакі бабо діла,
Чи потрібен Дім нам два?
- Досить нам однієї хати,
Хочу я спокійно спати.
Твоя правда к бісу дім,
Не віддам тебе я їм.
Одур голову обсіла,
Мало діду не здуріла.
Миші хай живуть у клуні,
Не віддам свого дідуні.
