Сама лишилась, а чому,
Чому не вберегла весну.
Оту що в серці квітувала,
Так щиро, вірно покохала.
Пройшло все мов би літні роси,
Вже сивиною вкрились коси.
Вона самотня стільки літ,
Роки і на лиці лишили слід.
Немає чоловіка і дітей,
Не так все в неї, як в людей.
Напевно долю таку має,
Сльозу непрошену втирає.
Журавлі знову відлітають,
Її самотню залишають.
До весни буде їх чекати,
Надію ще свою плекати.
Так з року в рік на них чекає,
Про все минуле знов згадає.
Самотні дні, самотні ночі,
Змарніли її блакитні очі.
Чому це так у кого запитати?
Невже самотній доживати.
Хоча б дитятко їй було,
Та й того Богом не дано.
