Сп’янілим був тоді від щастя,
Та ось настигло тут ненастя,
Сприймаєш ти мене [лише> як друга,
І завелася в серці туга.
І знаю я, прийде та мить,
Коли у серці защемить,
Коли прощатися з усім,
Я буду. Й повернуся в рідний дім.
Тоді вже точно прийде той час,
Коли забутися про нас,
Прийдеться нам, хоча, мені,
Бо я ж не снивсь вночі тобі.
Я лише іграшкою був,
Не бійсь, я те давно уже забув,
І встиг пробачити… усе!
Що серце скоїло твоє.