Закувала в лузі зозуля сивенька,
Зажурилась тяжко постаріла ненька,
Журиться сумує думку все гадає,
Гіркі-гіркі сльози на щоках втирає.
Уже коси в неньки стали зовсім білі,
Діти давно хату рідну залишили,
Рідко приїжджають погостити в мами,
Скупі дуже стали листи, телеграми.
Вийшла тихо з хати стала на порозі,
Чому завжди в неньки душа у тривозі?
Всім дітям у серці вона місце має,
Хай Бог їх в дорозі завжди вберігає.
Стиха стала мама Богу молилась,
Іконам на покуті низько поклонилась,
Дітям здоров`я у Бога благала,
І про внуків бабця теж не забувала.
Зозуля кувала віку бажала,
Мама з смутком в серці роки ті рахувала,
Життя промайнуло спливло за водою,
Мама на дорогу дивиться з журбою.
