Вночі, в падінні аркушу Душі
Серед Безмежності Бажання,
Мені Хтось каже тихо: "Запиши
Про наше тайне сподівання
Що цей тортурований нарід,
Гноблений, попраний сволотою,
Та не зійде на смерть іконою
Від отруйності своїх синів,
Що неньку безліч продавали,
Що били доньок аж до синців,
Що все до пельки пхали, пхали,
Що ненажерливо жевріли
Одним бажанням: красти, красти,
Що хрест носили та без віри,
І партквиток в часи серпасті.
Невже не подолає він
В опорі наволоч спітнілу,
Коли прищеплює царьок
Бажання гнути низько спину?"
Мовчу. А серце б'є набатом:
"Україна! Моя країна!
Ти біллю у облогу взята
В любові до дітей розбрату..."
21.03.1995
К.
